Правозахисники також вимагають забезпечити право людини на сумлінну відмову від військової служби під час війни і надавати відмовникам можливість служити суспільству у мирний спосіб.

 

Повідомляє ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ. Вісник миру і сумлінної відмови

Європейське бюро сумлінної відмови (EBCO, European Bureau for Conscientious Objection) оприлюднило щорічний звіт, у якому закликає звільнити всіх в’язнів сумління в Україні, включаючи утримуваних на окупованих Росією територіях і тих, хто зазнав знущань через жорстку військову мобілізацію для оборонної війни України проти російської агресії. У доповіді зазначено 15 імен сумлінних відмовників, яких Україна має негайно звільнити, які позбавлені свободи у тюрмах та у військових частинах, у тому числі свавільно затримані, засуджені та утримувані в попередньому ув’язненні за статтями 336 (ухилення від призову) і 402 (непокора) Кримінального кодексу України; наголошується, що повна кількість поневолених відмовників виглядає значно більшою і становить щонайменше сотні. У звіті також зазначається, що Свідки Єгови повідомляють про 7 в’язнів сумління, утримуваних Україною, а серед 183-х Свідків Єгови, позбавлених свободи Росією за їхні переконання, зокрема за сумлінну відмову від військової служби, 14 в’язнів сумління утримуються в Криму.

Правозахисники також вимагають захистити право людини на сумлінну відмову від військової служби у воєнний час і дозволити відмовникам мирно служити суспільству. Сумлінна відмова від військової служби є фундаментальним правом людини, яке необхідно захищати, нагадує EBCO. Воно є невід’ємною частиною права людини на свободу думки, совісті та релігії, проголошеного в статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП), статті 10 Хартії основоположних прав Європейського Союзу та інших договорах про права людини.

Річний звіт EBCO за 2024 рік про сумлінну відмову від військової служби в Європі опубліковано в період ескалації глобальної мілітаризації, йдеться в прес-релізі. Від відновлення призову на військову службу в Європі до руйнівних наслідків триваючих воєн, захист і розширення прав і можливостей сумлінних відмовників є як ніколи актуальним. Цьогорічний звіт документує постійні порушення прав сумлінних відмовників, зокрема, в Росії, Україні, Білорусі, Туреччині, на Кіпрі та в Греції, а також нові загрози праву на відмову від військової служби з мотивів сумління в рамках Ради Європи.

EBCO відстоює солідарність з усіма в’язнями сумління, учасниками та учасницями ненасильницького спротиву війнам та мілітаризації в усьому світі, і продовжує активно брати участь у міжнародній кампанії #ObjectWarCampaign, підтримуючи російських, білоруських та українських сумлінних відмовників і виступаючи за надання їм захисту та притулку в країнах ЄС.

EBCO закликає Російську Федерацію поважати право на сумлінну відмову від військової служби, припинити призов і військову пропаганду, демілітаризувати освіту на окупованих українських територіях і повністю демілітаризуватися.

EBCO також закликає Україну дотримуватись цього права під час війни та припинити переслідування відмовників і тих, хто надає їм підтримку, у тому числі члена правління EBCO Юрія Шеляженка.

EBCO вітає чітку заяву Венеційської комісії у її юридичному висновку amicus curiae щодо справи Дмитра Зелінського про те, що жоден сумлінний відмовник не може бути примушений носити зброю. ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ повідомляли про цей висновок, а Квакери переклали його українською мовою для Конституційного Суду України.

Росія репресує сумлінних відмовників на окупованих територіях України

Згідно зі звітом EBCO, Антивоєнний Інтернаціонал (War Resisters’ International) у співпраці з Асоціацією Зв’язок (Connection e.V.) та Українським Рухом Пацифістів повідомили ООН, що, всупереч статті 51 IV Женевської конвенції, Росія нав’язує обов’язковий військовий облік та призов, військову підготовку та ідеологічну обробку дітей у школах, пропагує та чинить тиск для призову на військову службу на незаконно окупованих територіях України, що включає свавільне позбавлення свободи, застосування тортур та страти.

У звіті міститься посилання на базу даних 875 Свідків Єгови, яких Росія переслідує за їхні переконання, включаючи сумлінну відмову від військової служби. Згідно з цією базою, із загальної кількості 183 в’язнів сумління 14 утримуються в Криму, один (Віталій Бурик) під домашнім арештом, інші ув’язнені у тюрмах: Олександр Дубовенко, Сергій Філатов, Юрій Геращенко, Артем Герасимов, Віктор Кудінов, Олександр Литвинюк, Володимир Молодика, Сергій Парфенович, Володимир Сакада, Ігор Шмідт, Віктор Сташевський, Сергій Жигалов та Євгеній Жуков.

 

Системні порушення прав людини в Україні

Доповідь EBCO звертає увагу на низку основних проблем в Україні та включає рекомендації стосовно їх вирішення.

Наголошується, що Україна має негайно звільнити в’язнів сумління, таких як Михайло Адамович, Владислав Безсонов, Тарас Братченко, Тимур Чижов, Сергій Іванущенко, Андрій Хоменко, Андрій Клюка, Віталій Криушенко, Сергій Нечаюк, Ігор Носенко, Олександр Радашко, Сергій Семчук, Андрій Скляр, Олександр Солонець, Василь Волошенюк. Також Україна має звільнити всіх сумлінних відмовників, які позбавлені свободи у пенітенціарних установах та у військових частинах, ув’язнені за вироком суду, у якості запобіжного заходу чи через свавільне затримання. Також викликає занепокоєння і має бути припинена така практика, що сумлінних відмовників звинувачують у різних злочинах виключно для переслідування через їхню релігію чи переконання.

Серед основних проблем, що викликають занепокоєння, зазначене нав’язування суспільству ідеології обов’язку кожного воювати на оборонній війні в армії або підтримувати армію з нетерпимістю та придушенням пацифістського інакомислення, що підриває плюралізм релігій і переконань і демократичний цивільний контроль. EBCO рекомендує серйозно розглянути пропозиції сумлінних відмовників сприяти ненасильницькими діями та мирною працею стійкості демократичного громадянського суспільства, яке потерпає від нападів російської армії.

EBCO занепокоєне припиненням юридичного визнання під час нинішнього воєнного стану та недостатністю попереднього юридичного визнання права людини на сумлінну відмову від військової служби до, під час або після військової служби, незалежно від переконань, на яких ґрунтується відмова, чи належності до церков чи інших організацій. Вказано на необхідність більших зусиль щодо підготовки законодавства про альтернативну невійськову службу під час війни в парламенті та міжвідомчій робочій групі, яка розробляє зміни. Вибіркове звільнення від призову, нещодавно запроваджене для деяких священнослужителів у спробі заспокоїти церкви, не лише ґрунтується на їх класифікації як «працівників критично важливих організацій» без юридичного визнання сумлінної відмови від військової служби, але й видимо спрямоване на створення розбрату в церквах, щоб спонукати духовенство утримуватися від виступів за повноцінний захист права звичайних віруючих на сумлінну відмову від військової служби.

 

Покарання сумлінних відмовників від військової служби продовжується шляхом переслідувань, дискримінації, ув’язнень або навіть тортур і нелюдського поводження, а також кампаній розпалювання ворожнечі у медіа, повідомляє EBCO. Згідно з постановою Верховного Суду, сумлінна відмова від військової служби розглядається як ухилення від призову, що карається законом. Навіть коли відмовник є працівником критично важливого підприємства, як у випадку з Валентином Адамчуком, п’ятидесятником, який працює у Київському метрополітені та брав участь у відновленні перевезень після атак російської армії дронами і ракетами, — офіцери комплектування армії замість того, щоб підтримати прохання про його бронювання, протискували його мобілізацію, знаючи, що він сумлінний відмовник, а потім з явною неповагою до прав людини неправдиво повідомили до поліції про “ухилення від призову”, що призвело до винесення вироку в турборежимі про 3-річне ув’язнення. Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини було задокументовано примусовий призов п’ятьох сумлінних відмовників (у перекладі доповіді українською мовою дивіться пункти 90, 91). Усі вони були свавільно затримані військовослужбовцями, їм погрожували розправою та відправили їх на передову; усі вони повідомили, що зазнали жорстокого поводження та катувань, четверо з них били, душили та тягнули по підлозі. Раніше ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ повідомляли, що українські пацифісти скаржилися на тортури під час мобілізації, посилаючись на випадки, які розслідував і публікував Forum 18 та інші джерела.

Продовжується практика примусового призову та військового обліку («бусифікація»), що призводить до випадків побиття та смертей у центрах комплектування армії. Особи, які не мають військового обліку, позбавлені доступу до роботи, освіти (у вищих навчальних закладах) або державних послуг (таких, як консульські послуги за кордоном). У лютому 2022 року – серпні 2024 року Державне бюро розслідувань розслідувало не менше 408 (з них 224 лише у 2024 році) заяв про злочинну поведінку, починаючи від корупції і закінчуючи катуваннями, у ТЦК та військово-лікарських комісіях; це також включає звинувачення у недбалості при виконанні мобілізаційних планів, які тиснуть на офіцерів ТЦК і спонукають вдаватися до жорстких методів. Серед розслідувань зловживань, завершених у 2024 році із пред’явленням обвинувачень офіцерам та військовослужбовцям ТЦК і передачею справ до судів, – жорстоке побиття у Вінниці, свавільне затримання і позбавлення свободи у Самборі (Львівська область), катування у Тернополі та вимагання хабарів на блокпостах під загрозою свавільного затримання та мобілізації в Одеській області. Проводяться подальші розслідування смертей у ТЦК. Військові ТЦК вперто не дають звертатися за правовою допомогою особам, до яких застосовується військовий обов’язок, та, як повідомляється, тиснуть на адвокатуру у чутливих справах. У вересні 2024 року Комітет ООН з насильницьких зникнень розкритикував свавільні затримання і позбавлення свободи в Україні осіб, до яких застосовується військовий обов’язок, у тому числі сумлінних відмовників, деякі з яких утримувалися без надання можливості спілкування з зовнішнім світом, і закликав до повного розслідування всіх звинувачень, притягнення до відповідальності винних і виплат компенсацій жертвам.

Скарги колишніх в’язнів сумління Дмитра Зелінського (звільнений у травні 2025 р.) та Віталія Алексеєнка (звільнений у травні 2023 р.) на неконституційність законодавства, яке передбачає покарання за сумлінну відмову від військової служби і дискримінацію відмовників та унеможливлює альтернативну невійськову службу в умовах воєнного стану, не розглядаються через затримки в Конституційному Суді України, який наразі позбавлений можливості розглядати і вирішувати справи по суті через зволікання з призначенням нових суддів. ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ раніше опублікували статтю про конституційну скаргу Віталія Алексеєнка.

Українські чоловіки-біженці призовного віку стикаються з намаганнями змусити їх повернутися в Україну або депортувати їх через відмову в консульських послугах у разі неоновленння даних військового обліку, відсутності військового додатку «Резерв+» на їхніх смартфонах або відсутність коректного коду в ньому, причому не передбачено будь-яких винятків для сумлінних відмовників. Багато з цих чоловіків проживають у Європі десятиліттями та повністю втратили зв’язки з Україною, зокрема, не мають банківських рахунків в українських банках, проте банківська ідентифікація (BankID) є ключовим елементом для авторизації в додатку «Резерв+». Відмови у видачі або продовженні строку дії українських закордонних паспортів, які необхідні для продовження посвідки на проживання, призводять до неможливості поновлення посвідки на проживання, втрати правового статусу та ризику депортації. Обмеження на консульські послуги є формою примусу, оскільки чоловіки змушені або повернутися до України та зіткнутися з ризиком примусового призову, або залишатися за кордоном без дійсних документів, що серйозно обмежує їхню свободу пересування, права на проживання та доступ до правового захисту. Це може вимагати від європейських держав визнання прострочених українських паспортів, оскільки, як аргументовано в петиції українців до Європейського парламенту № 1453/2024, ці обмеження на видачу паспортів є порушенням прав людини.

Повідомляючи про 15 в’язнів сумління та інші випадки добре задокументованих порушень прав людини, більшість з яких вже відомі на міжнародному рівні, EBCO попереджає, що випадків судового переслідування, досудового утримання під вартою, винесення вироків, позбавлення волі, свавільних затримань та жорстокого поводження з сумлінними відмовниками від військової служби може бути набагато більше, як свідчить статистика прокуратури та судів, а також відомі списки імен для молитов за сотні переслідуваних сумлінних відмовників від військової служби в українських церквах. У звіті згадано про широкомасштабний стихійний народний опір військовому призову в Україні, понад 6 мільйонів чоловіків, які не оновили дані обов’язкового військового обліку для цілей призову, незважаючи на погрози суворого покарання. На жаль, це небажання воювати на війні рідко супроводжується усвідомленням права людини на сумлінну відмову від військової служби та готовністю до ненасильницьких дій, необхідних для зупинення російської агресії та забезпечення стійкості цивільних людей та демократії в Україні, що може бути законним способом мирної національної служби замість внеску у воєнні зусилля. У випадках, про які повідомляє звіт EBCO, сумлінні відмовники довели свою щирість проханнями про альтернативну невійськову службу та належністю до церков, вчення яких забороняють використання зброї; кількість членів таких церков та релігійних організацій, за даними міжвідомчої робочої групи, якій доручено розробити законопроект про альтернативну службу у воєнний час, може сягати 500 000.

В’язні сумління в Україні

У звіті висвітлюються подробиці у справах в’язнів сумління в Україні із закликом до їх негайного звільнення.

Троє Свідків Єгови позбавлені волі в якості запобіжного заходу в справах, де їх обвинувачують у непокорі через відмову брати до рук зброю після примусового призову: Михайло Адамович перебуває на гауптвахті військової служби правопорядку у Чернігівській області; Андрій Клюка утримується у Хмельницькому слідчому ізоляторі; Олександра Радашка утримують в Івано-Франківській установі виконання покарань № 12. Як повідомляє сайт їхньої церкви, «в період з січня по березень 2025 року військові примусово забрали братів Михайла Адамовича (40 років), Ярослава Боднарчука (28 років) і Олександра Радашка (35 років) до військових частин, що згідно з українським законодавством розцінюється як початок військової служби. Коли через своє сумління ці брати відмовилися одягнути військову форму чи брати до рук зброю, їх звинуватили у невиконанні військових наказів і заарештували. У даний час Михайло та Олександр перебувають у СІЗО, а Ярослава відпустили під заставу. Якщо їх визнають винними, то можуть засудити до позбавлення волі терміном від 5 до 10 років». Подібних знущань зазнав і Володимир Баранов, про справу якого ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ повідомляли раніше, наразі також звільнений під заставу.

28-річний адвентист сьомого дня з Полтави Владислав Безсонов у 2016-2018 роках проходив альтернативну службу, а у 2024 році, коли його зупинили та вручили повістку, написав заяву з проханням направити його на альтернативну невійськову службу замість мобілізації. Полтавська обласна військова адміністрація 26 квітня 2024 року відмовила у задоволенні цієї заяви, написавши у відповідь, що розгляд таких заяв призупинено на час дії воєнного стану або до моменту законодавчого врегулювання проходження альтернативної служби в умовах воєнного стану. Пізніше його свавільно затримали на вулиці, насильно доставили до ТЦК, не дозволили зателефонувати родичам, тиснули, погрожували, призвали на військову службу, незважаючи на неодноразово заявлену сумлінну відмову від військової служби та відмову брати до рук зброю чи одягати форму, і з того часу його утримують у військовій частині.

Тараса Братченка, євангельського християнина, який у 2015 році закінчив біблійний коледж і відвідував Євангельську Церкву «Новий початок», яка забороняє використання зброї, у 2023 році призвали в армію і дозволили виконувати небойові обов’язки в загоні прикордонної служби, де він працював кочегаром, розвантажував автомобілі, робив заготівлю дров. 11 квітня 2024 року його було ув’язнено без права внесення застави в Черкаському слідчому ізоляторі та звинувачено у непокорі через його відмову виконати наказ взяти зброю та виїхати в зону бойових дій. Його засудили до 6 років позбавлення волі.

Баптисти Тимур Чижов (пастор, хрещений у 2006 році) і Василь Волошенюк (учасник церковного хору, хрещений у 2012 році) із Церкви Євангельських Християн-Баптистів «Віфанія», віровчення якої забороняє користуватися зброєю, після початку російського вторгнення переїхали з Маріуполя до села Будятичі Волинської області і 29 січня 2024 року були силоміць доставлені військовослужбовцями ТЦК у військову частину. Їм обіцяли можливість служити без зброї, військової форми і присяги, на що вони погодилися, але після мобілізації командир наказав їм взяти зброю; вони відмовилися, їх звинуватили в непокорі і в травні затримали, потім відпустили під заставу і попередили, що вони зобов’язані після звільнення повернутися до військової частини і продовжувати військову службу. Натомість вони повернулися додому, безуспішно намагалися покинути Україну, у червні 2024 року їх затримали, позбавили волі та утримували у Львівській установі виконання покарань № 19 і додатково звинуватили у дезертирстві. 22 листопада 2024 року Шептицький міський суд Львівської області визнав їх невинуватими у дезертирстві, але винуватими у непокорі, та засудив обох до 5 років позбавлення волі. 28 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд залишив вирок у силі, посилаючись на позицію Верховного Суду щодо того, що жодні релігійні переконання не можуть бути виправданням для ухилення від призову, у дещо суперечливій постанові, де визнається з посиланням на докази сторони обвинувачення, що відмовникам наказували носити зброю та вони відмовлялися носити зброю, але потім стверджується, що обов’язки, які вони повинні були виконувати, нібито не пов’язані із застосуванням зброї. Відмовники подали касаційну скаргу.

48-річний Свідок Єгови Сергій Іванущенко, проти якого відкрили кримінальне провадження 22 лютого 2024 року, був підсудним у справі № 573/406/24 у Білопільському районному суді Сумської області та 28 березня був засуджений до трьох років позбавлення волі. Твердо переконаний у тому, що Божі служителі «не будуть учитися воювати» (Ісаї 2:4), він з’явився до призовного пункту і шанобливо відмовився від проходження військової служби, йдеться на вебсайті Свідків Єгови. Раніше Іванущенко служив в армії санінструктором, але згодом став неспроможним (з причин, не пов’язаних з вірою) витримувати вид крові. Він був охрещений як Свідок Єгови в листопаді 2023 року, що суд вважав підозріло нещодавнім, але захист наполягав, що хрещення було за покликом віри і не для того, щоб уникнути військової служби. Вирок залишив без змін Сумський апеляційний суд 18 листопада, після чого він набув законної сили і покарання трьома роками тюрми було виконано 12 лютого 2025 року. Зараз Іванущенко перебуває в Первомайській виправній колонії № 117 Харківської області. У новій шокуючій постанові Верховний Суд залишив без змін вирок Іванущенку, висловивши думку, що воювати повинні всі.

28 липня 2024 року у справі № 583/3259/24 Охтирський міськрайонний суд Сумської області засудив до трьох років позбавлення волі старійшину Свідків Єгови Андрія Хоменка. Підсудний, будучи студентом, до навернення у віру пройшов військову підготовку, через що вважався таким, що підлягає першочерговій мобілізації. Він і його дружина, Ірина, мають двох синів. Цілою сім’єю вони регулярно вивчають Біблію і діляться підбадьорливими думками та біблійною надією з іншими людьми. Відразу після початку війни Андрій як волонтер допомагав біженцям знайти житло, а людям похилого віку отримати ліки. У березні 2024 року Андрія призвали до війська. Через свої релігійні переконання він попросив дозволу проходити альтернативну службу замість військової, йдеться на сайті Свідків Єгови. Його прохання відхилили, і він був засуджений до трьох років тюрми за реалізацію свого законного права на сумлінну відмову від військової служби. 23 грудня Сумський апеляційний суд залишив вирок без змін. 4 лютого 2025 року Хоменка посадили в Сумський слідчий ізолятор. Його касаційна скарга перебуває на розгляді у Верховному Суді, засідання призначено на 25 вересня 2025 року. Незадовго до свого ув’язнення Андрій сказав: «Єгова дає мені мир у серці. Я впевнений, що, хоч би в яких обставинах я опинився, Єгова завжди буде поруч і не залишить мене без підтримки».

8 липня 2024 року Білопільський районний суд Сумської області засудив до трьох років позбавлення волі Свідка Єгови Віталія Криушенка. Як йдеться на сайті Свідків Єгови, у квітні 2024 року Віталій отримав повістку, але відмовився від військової служби через особисті переконання і шанобливо попросив дозволу проходити альтернативну (невійськову) службу. Після двох відкладень його апеляцію було відхилено 13 січня 2025 року. Вирок було виконано 28 січня. Криушенка посадили до Сумського слідчого ізолятора; на даний час він все ще ув’язнений.

35-річний сумлінний відмовник Сергій Нечаюк, одружений, батько двох дітей, був засуджений 10 грудня 2024 року Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області (справа № 689/2280/23) до трьох років позбавлення волі, 17 лютого 2025 року програв апеляцію в Хмельницькому апеляційному суді та 5 березня 2025 року був ув’язнений у Коломийській виправній колонії № 41 в Івано-Франківській області. Його касаційна скарга перебуває на розгляді у Верховному Суді, дата розгляду не призначена. Готуючись розпочати своє трирічне ув’язнення, Сергій сказав: «Брати і сестри моляться за мене, і це запевняє мене, що я не сам. Зі мною Єгова».

Ігор Носенко, вчитель суботньої школи та керівник відділу сімейного служіння у Верховинській громаді Буковинської конференції Церкви адвентистів сьомого дня, колишній оператор адвентистського телеканалу «Надія», був призваний до армії 3 грудня 2024 року, незважаючи на свою сумлінну відмову від військової служби та прохання про альтернативну невійськову службу; призов оскаржується в суді. Йому висунуто звинувачення у непокорі через відмову взяти до рук зброю, його ув’язнили в Івано-Франківській установі виконання покарань (№ 12), і наразі він перебуває під вартою.

32-річного львів’янина, баптиста Сергія Семчука 8 травня 2024 року Дзержинський (нині Шевченківський) районний суд Харкова засудив до п’яти років позбавлення волі за непокору (за статтею 402 Кримінального кодексу України) за відмову взяти до рук зброю, незважаючи на те, що спочатку його прохання проходити службу без зброї було задоволено. 30 вересня Харківський апеляційний суд відхилив його апеляцію. Його заарештували за місцем роботи в січні 2025 року і відправили до в’язниці у Львові, де він зустрів ще одного сумлінного відмовника, п’ятидесятника.

Адвентиста сьомого дня та сумлінного відмовника Андрія Скляра у листопаді 2024 року примусово мобілізували та піддали тортурам у ТЦК. Його тягнули за ніс, викручували мізинець, душили, поки він ледь не втратив свідомість. Наразі він залишається позбавленим свободи пересування у військовому навчальному центрі «Десна», незважаючи на неодноразові звернення Київської конференції Церкви Адвентистів сьомого дня з проханнями про його звільнення. Він продовжує відмовлятися носити зброю, приймати військову присягу, носити форму та отримувати зарплату військовослужбовця, попри тиск та постійні вимоги підпорядковуватися військовій дисципліні.

На фото: сліди тортур на обличчі Андрія Скляра.

Пастора херсонської Церкви «Храм Відновлення» Олександра Солонця, який пройшов альтернативну невійськову службу в 2016-2019 роках, примусово мобілізували на блокпості у Чернівецькій області співробітники Дністровського РТЦК та СП, коли він супроводжував групу підлітків на реабілітацію. Він примусово утримується у військовій частині та оскаржив мобілізацію до суду. Його релігійна громада записала відео з проханням звільнити його, але Солонця продовжують тримати у військовій частині, а його командири відхиляють усі звернення та ігнорують право людини на сумлінну відмову від військової служби.

 

Шокуючі історії катувань

Окрім описаної вище історії в’язня сумління Андрія Скляра, у звіті EBCO розповідаються й інші шокуючі історії застосування тортур до сумлінних відмовників від військової служби, наразі сумнівно звинувачених у злочинах проти військової дисципліни та звільнених з попереднього ув’язнення під заставу. У квітні 2025 року Комітет ООН проти катувань, зазначивши, що Україна вжила певних заходів для дотримання норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права з питань прав людини в контексті триваючого збройного конфлікту та окупації, висловив стурбованість повідомленнями про стверджуване жорстоке поводження офіцерів ТЦК із цивільними та особами, до яких застосовується військовий обов’язок, у тому числі допущені порушення щодо сумлінних відмовників від військової служби всупереч статтям 1–2, 12–14 та 16 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

49-річний адвентист Павло Галаган вперше був затриманий 10 січня 2024 року і подав письмову заяву про направлення на альтернативну невійськову службу. Його свавільно затримали працівники ТЦК у Перечині 5 червня, протримали шість годин, а о першій годині ночі доставили до військової частини в Рівненській області. Після повторної заяви про сумлінну відмову з проханням направити його на альтернативну невійськову службу його повернули до Закарпатського ОТЦК в Ужгороді, де йому відмовили в наданні адвоката. У ніч на 8 червня його доставили до військової частини в Черкасах, де він зустрів ще десятьох сумлінних відмовників – дев’ятьох Свідків Єгови та одного баптиста. Всі знову написали заяви з проханням про проходження альтернативної невійськової служби. У ніч на 9 червня їх раптово відпустили «після першої години ночі під час комендантської години в іншому місті, без документів, без грошей, без попередження». Повернувшись в Ужгород, Галаган подав заяву до райвідділку поліції про вчинення злочину посадовими особами Закарпатського обласного ТЦК. 11 червня його викликали на прийом до начальника Ужгородського РТЦК Ігоря Тищука. Він описує, як почув «несамовиті, нелюдські крики» чоловіка угорського походження, якого військові ТЦК били, катували та калічили, щоб змусити його підписати документ. “Весь той день”, – продовжує він, – “на мене чинився психологічний та моральний тиск з боку працівників Ужгородського РТЦК, що довело мене до нервового зриву. Після цього вони прив’язали мене ланцюгами до ліжка і почали фізично катувати, бити руками. (…) Удари наносилися по тілу та голові, били руками, кулаками та ногами”. Після цього офіцери змусили його підписати документ, перш ніж його звільнити, що він зробив “у стані шоку та емоцій після тяжких фізичних знущань, жорстоких тортур, завдання тілесних ушкоджень, у стані запаморочення і крайнього фізичного виснаження, неможливості оцінити ситуацію для прийняття правильного рішення, неможливості чітко бачити те, що написано в темній кімнаті через хворобу очей (глаукому)”. Згодом він подав письмові скарги до поліції, військової служби правопорядку та прокуратури, але ніхто не погодився їх розглядати.

36-річний баптист Кирило Берестовий, внутрішньо переміщена особа з Покровська на Донеччині, 1 липня 2024 року з’явився до Хмельницького ТЦК для уточнення даних. Він заявив про сумлінну відмову, надав документи, що підтверджують його членство в Церкві Баптистів, що належить до ВСЦ ЄХБ, і просив про направлення на альтернативну невійськову службу. Проігнорувавши це, ТЦК тієї ж ночі відправив його до військової частини на Закарпатті, де він знову безуспішно повторив своє прохання. О 23 годині, розповідає він, “один командир схопив мене за шию і витягнув з намету у місце, де було зовсім темно. Він бив мене по голові, бив в області серця. Я просив його зупинитися, але він продовжував”. Тортури тривали близько півгодини; вранці його повернули у військову частину, весь цей час не годували. Згодом він не тільки відмовився від зарплати, але й від їжі, оголосив голодування; кілька разів він потребував лікування. Свою скаргу він записав у вигляді відео, після чого у нього забрали мобільний телефон. Згодом йому пригрозили притягненням до кримінальної відповідальності за статтею 402 КК України (непокора) за відмову носити військову форму. Військова служба правопорядку в Києві згодом заявила, що розслідувала скарги Берестового, але визнала їх «недоведеними».

 

27-річного п’ятидесятника Олексія Каменного 12 червня викрали працівники Кам’янець-Подільського РТЦК Хмельницької області та доставили до військової частини, незважаючи на його прохання про направлення на альтернативну невійськову службу. Після 24 днів транспортування з однієї військової частини в іншу його повернули до ТЦК, де вдень 5 липня його побили двоє офіцерів, перш ніж відпустити. «Вони били мене руками і ногами по спині, тулубу і голові», — стверджує Каменний у письмовій заяві. Коли він втратив свідомість, його облили холодною водою, щоб він прийшов до тями, а потім катування поновилися. «Побиття супроводжувалося приниженням та знущаннями наді мною, і люди, які мене били, наполягали, щоб я відмовився від віри в Бога, постійно говорили, що віра в Бога — це омана». Згодом він поскаржився в поліцію, Державне бюро розслідувань і до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, але всі заперечували наявність будь-яких доказів. Він стверджує, що боїться за своє життя.

Каменний повідомляє, що він знає принаймні чотирьох інших місцевих сумлінних відмовників – баптистів і п’ятидесятників – яким погрожували та катували їх побиттям, одного з них били двічі у вересні 2024 року. Одного п’ятидесятника у серпні та вересні п’ять тижнів утримували у ТЦК. Баптист, ім’я якого не називається, влітку отримав повістку про призов за мобілізацією від Івано-Франківського ТЦК. Хоча він наполегливо заявляв, що з міркувань сумління не може прийняти військову присягу чи служити зі зброєю, його доставили до військової навчальної частини, де протягом приблизно десяти днів намагалися зломити його волю, в тому числі, не даючи йому їсти. Потім його перевели назад до ТЦК, де він протримався ще два дні, перш ніж був звільнений. Інший п’ятидесятник, який утримується у військовій частині на Рівненщині, якого катували побиттям під час першого затримання, назвав умови у військовій частині «сучасним рабством». «Мене намагалися зламати: чинили і чинять психологічний тиск, тримали три доби в холодній ямі, зачиняли в одиночній камері». Також повідомлялося, що солдати силою одягли сумлінного відмовника у військову форму, коли він відмовився її одягнути.

Про звіт EBCO та його загальні рекомендації

Кожного року Європейське бюро сумлінної відмови (European Bureau for Conscientious Objection, EBCO) публікує Щорічний звіт “Сумлінна відмова від військової служби в Європі”, в якому беруться до уваги повідомлення національних урядів, правозахисних інституцій, неурядових організацій та мереж солідарності. Звіт подається Європейському парламенту, Парламентській асамблеї та Комісару з прав людини Ради Європи, а також відповідним державним органам – і щоразу супроводжується низкою цільових рекомендацій. Його загальні рекомендації, застосовні до всіх європейських держав, вказані у звіті:

1. Якщо вони ще не зробили цього, перш за все, скасувати будь-яку обов’язкову військову службу, а тим часом утриматися від судового чи іншого переслідування сумлінних відмовників і тих, хто підтримує їх або просуває сумлінну відмову, без покладання на цих осіб жодних тягарів і вимог; або – по-друге – створити некаральну та недискримінаційну альтернативну службу суто цивільного характеру, яка не повинна бути підпорядкована військовій системі, натомість має формуватися і керуватися за участі сумлінних відмовників.
2. Визнати в законодавстві право на сумлінну відмову від військової служби, включаючи право на сумлінну відмову від усіх форм обов’язкового обліку, навчання та підготовки для цілей призову в мирний і воєнний час, і забезпечити можливість для всіх сумлінних відмовників не бути призваними до збройних сил, а для всіх військовослужбовців або осіб у військовому запасі і резерві забезпечити можливість звільнення без покарань у разі набуття ними сумлінної відмови, а також повністю захистити громадянські, економічні та політичні права сумлінних відмовників.
3. Визнати сумлінну відмову від військової служби життєво важливою частиною плюралізму та свободи релігій і переконань у демократичному суспільстві, забезпечити обізнаність щодо правомірності сумлінної відмови серед посадових осіб і громадськості та забезпечити недискримінацію сумлінних відмовників, які не повинні піддаватися травлі у кампаніях розпалювання ненависті та не повинні заздалегідь вважатися винними у злочині ухилення від призову на військову службу чи у будь-якому іншому злочині та не повинні бути примушені доводити свою невинуватість.
4. Негайно припинити будь-яке комплектування збройних сил особами віком до 18 років і припинити будь-яку військову підготовку таких осіб.
5. Приймати клопотання про надання притулку від усіх біженців, які втікають від військової служби в будь-якій країні, де не створено адекватні умови для сумлінних відмовників, і особливо в тих країнах, де їм загрожує примус до участі у збройному конфлікті.
6. Зменшити військові видатки та збільшити соціальні видатки, а також зробити доступними для громадян з сумлінною відмовою можливості забезпечити, щоб жодна частина податків, які вони сплачують особисто, не спрямовувалася на військові витрати.
7. Запровадити мирну освіту в усіх частинах освітньої системи та запобігти будь-якій мілітаризації навчальних програм.
8. Забезпечити належну турботу про сумлінних відмовників та ненасильницькі дії у інституційній та правовій підготовці до будь-яких видів надзвичайних ситуацій і небезпек, включаючи загрози існуванню нації, такі як війна, а також у реагуванні на передбачувані загрози для миру, пам’ятаючи, що легітимні переконання та докори сумління можуть не дозволити значній кількості цивільних осіб підпорядковуватися військовій системі, і за жодних обставин сумлінних відмовників від військової служби не можна зобов’язувати носити або використовувати зброю, навіть для самооборони країни.