22 липня 2025 року в місті Рівне, у місії «Добрий Самарянин», вкотре відбулася зустріч для жінок, які втратили чоловіків на війні. Захід був організований у співпраці з церквою «Добрий Самарянин» із села Зозів.
Це була щира і глибока зустріч — з молитвою, словами підтримки, співом і просто людською турботою.
Пісні виконував гурт «Авен-Єзер», а їхній спів наповнив атмосферу теплом і надією. Особливо торкнула пісня зі словами: «Не зрозуміє світ, серце ще більше зранить. Бог лиш Єдиний твій, руки тобі простягне…»
Упродовж вечора до вдів зверталися служителі.
Ростислав Боришкевич, директор місії «Добрий Самарянин», наголосив, що справжня допомога приходить тоді, коли людина сама її прагне. Він закликав не закриватися у своєму болі, а шукати життя далі. Нагадав, що після смерті життя не закінчується, і що дуже важливо особисто пізнати Бога — Того, Хто дає життя.
Руслан Назаренко, військовий капелан, підкреслив, що статус «вдова» — болючий і непростий. Він закликав до молитви за мир в Україні, бо саме ці жінки краще за інших знають, якою дорогою ціною нам дається свобода. У своєму зверненні він згадав уривок з 2 Тимофія 2:1.
Дмитро Семещук, пастор церкви з села Зозів, розповів особисте свідчення — як Бог змінив його життя. Він нагадав біблійну історію про вдову, яка зверталася по допомогу до неправедного судді, і підкреслив, що навіть коли здається, що Бог мовчить — Він поруч, Він чує і бачить. Дмитро закликав усіх довіряти Богові так, як він сам довірився у важкі часи і Бог допоміг.
Петро Балабак, відповідальний за соціальне служіння у Рівненському обласному об’єднанні УЦХВЄ, мав заключне слово. Він читав Євангеліє від Луки 2:36–37, де згадується вдова Анна, яка служила Богові все життя. Служитель запевнив, що Бог бачить кожну вдову, як бачив Анну, і не забуває. А також поділився особистим досвідом: його мама була вдовою, і він пам’ятає, як Бог піклувався про них у дитинстві.
Після офіційної частини всі сіли за стіл — була смачна вечеря і тепле спілкування. Наприкінці кожна вдова отримала продуктовий пакет із базовими продуктами та засобами гігієни, а також квіти.
Ця зустріч стала нагадуванням: навіть у великому горі жінка не сама. Є Бог, Який бачить. Є люди, які пам’ятають. І є життя — навіть після втрати.
Олександр Геніш.
